E-catalog        

Библиогр.: с. 101-105

Кожне місто має свою історію, але не кожне місто виникає та розвивається на фронтирі. Умань опинилася на кількох: географічному, цивілізаційному, військовому, політичному, етноконфесійному, культурному. Кордони рухаються, а місто залишається на місці. Утім, у ньому вже сформовані своєрідні внутрішні кордони. Умань як населений пункт виникає на Великому Степовому кордоні. Упродовж XVII–XVIII ст. Умань була однією з найважливіших фортець у регіоні, де спочатку зіштовхувалися інтереси Речі Посполитої, Запорозької Січі, а згодом Війська Запорозького, Кримського ханства та Оттоманської імперії, Молдавської держави та багатьох інших. Наприкінці XVIII ст. місто у результаті другого поділу Речі Посполитої перейшло під юрисдикцію Російської імперії, що позначилося на його історії аж до 1917 р. Складний відбиток залишили перипетії ХХ ст. У міста з багатим та контраверсійним минулим сформувалися яскраві етноконфесійні та ментальні особливості. Від часу заснування Умані тут мешкають представники різних етнічних спільнот і соціальних станів зі своїм менталітетом та конфесійними орієнтирами: українці, євреї, поляки, росіяни, вірмени, молдавани та ін. Події історії Умані трактуються по-різному, адже в її урбанізованому просторі співіснували спільноти, які конфліктували, взаємодіяли або обирали формат компромісу.